А.Матвійчук
Влітку 2004 року на запрошення Посольства України в Ізраїлі Анатолій Матвійчук побував у цій країні з концертними зустрічами, присвяченими Дню Незалежності України. Пісні Анатолія лунали в Тель-Авіві, Хайфі та Карміелі. Останнє місто зустріло Анатолія веселими українськими вечорницями і це ще раз переконало артиста, що українська пісня, що колись увійшла в серця людей, залишається з ними назавжди навіть на Ізраїльській землі.
Анатолій Матвійчук закінчує роботу над новим альбомом, що має попередню назву «Я - українець!». Сюди увійшли як зовсім нові авторські твори Анатолія – «Не пий козаче!», «Зачарована краса», «До побачення, качки!», «У вечоровій тиші», «Свято», так і добре відомі «Я – українець!», «Балада про Майстра», «Друзі мої!». Випуск альбому планується восени цього року. Поки ж триває підготовка до всеукраїнського концертного туру приблизно по 30 містах України.
У липні цього року завод «Південмаш» відзначив свій ювілей — шестидесятиріччя з дня створення. До Дніпропетровська з'їхалися представники ракетної та аерокосмічної галузі колишнього Союзу та гості з далекого зарубіжжя. Лунало чимало привітань, але одне було особливим: композитор та поет Анатолій Матвійчук написав спеціально до ювілею пісню, яка цілком претендує на те, щоб стати гімном цього підприємства. Прем'єра відеокліпу на пісню «Пять минут до старта» уже відбулася в телеефірі. Пісня звучала на урочистому концерті з нагоди святкування.
20 червня на Київському стадіоні імені В. Лобановського відбулося урочисте вшанування 11-разових Чемпіонів України – футбольної команди київського «Динамо». У яскравому шоу виступило чимало популярних артистів – зокрема, Лайма Вайкуле та група «Smash». Кульмінацією свята стало нагородження тренерів та футболістів і їхнє коло пошани по стадіону під улюблену пісню футбольних фанатів, яку називають гімном улюбленої команди – «Динамо – Динамо!» Виконав її у новій, «денсовій» версії, автор Анатолій Матвійчук.
Напередодні американського Дня Незалежності відбулося найнезвичайніше в житті Анатолія Матвійчука інтерв'ю. Він у цей момент перебував у своїй київській квартирі, а ведучий програми Владислав Кислий знаходився… по той бік океану в США. Саме таким чином розпочало свою роботу Незалежне Українське радіо Чікаго. Інтерв'ю відбувалося в режимі прямого ефіру і тривало близько години, перериваючись лише піснями Анатолія Матвійчука, які добре знають американські українці, що живуть у Сполучених Штатах. Телефон чікагської редакції радіо не змовкав протягом усієї програми, а ведучий висловив упевненість, що подальше спілкування з українцями у прямому ефірі буде продовжуватись.
Вийшла з друку нова книжка поезії Анатолія Матвійчука «Предтеча». Головний редактор журналу «Дніпро» поет Микола Луків у передмові до неї пише, що давно не читав такої чесної і мужньої громадянської лірики, яка домінує у книжці. Діапазон інтонацій надзвичайно широкий — від гнівно-саркастичних і пронизливо болісних до жартівливо-дотепних. Сюди також увійшов вінок сонетів Анатолія з ранього періоду творчості і, звичайно ж, пісні — як добре відомі, так і ще зовсім нові. Анатолій Матвійчук працює зараз над сценарієм презентації, яка відбудеться в жанрі музично-драматургічної містерії.
Триває активна підготовка до великої шоу-програми Анатолія Матвійчука ««Полустанок Любові» — 10 років потому», яка відбуватиметься 23 лютого в НП «Україна». Це вже четверте шоу за останні десять років, у якому окрім самого Анатолія, беруть участь популярні і відомі артисти, які виконують пісні, написані самим, або в співдружності з іншими композиторами. У програмі в різні роки брали участь, зокрема, Оксана Білозір і Алла Кудлай, Ірина Білик і Жанна Боднарук, Ігор Балан і Асія Ахат. А ведучими першого «Полустанку» були Вєрка Сердючка і Богдан Бенюк. Цього разу очікується чимало цікавих гостей і нових пісень у їх виконанні, а також кілька несподіваних і яскравих сюрпризів. Свої нові роботи презентуватиме глядачам і Анатолій Матвійчук. Отож, до зустрічі на «Полустанку Любові 4» 23 лютого 2007 року у НП «Україна»!
Справжні цінності людського життя, такі як дружба, не знецінюються з роками.Нещодавно в Умані пройшла зустріч випускників Уманського державного аграрного університету, які 32 роки тому закінчили свій вуз. Серед них чимало поважних людей – професорів, заслужених працівників сільського господарства. Але й досі у спілкуванні між собою вони користуються тільки іменами і останні 10 років починають і закінчують свої зустрічі символічною піснею «Друзі мої». Для них це не просто твір, а гімн людським чеснотам. Дізнавшись про цю чудову традицію, до Умані на зустріч завітав Анатолій Матвійчук. Багато пісень у цей день співалося разом – і «Зніми фотограф нас», і «Присвята батькам», і невмируще «НЛО». Але з яким піднесенням і трепетом весь зал співав такі звичні рядки: Друзі мої, Друзі мої, нам теба зустрічатися частіше, Друзі мої, Друзі мої, для мене ви на світі наймиліші… Заради таких моментів і пишуться пісні.
Київська фірма «Видеомир Украина» випустила у світ відеоверсію останнього концерту Анатолія Матвійчука «Полустанок Любові-3», який відбувся навесні минулого року в НП «Україна». Кассета чудово оформлена і продається не тільки в Україні, а й далеко за її межами, зокрема в Росіїї, Канаді, Америці.
Увага! Національна аудіо компанія (НАК) випустила у світ одразу два компакт-диски і відповідно дві касети пісень Анатолія Матвійчука. Один із них — «Полустанок Любові» увібрав у себе кращі пісні баладно-філософського і ліричного характеру, серед яких «Чумацький шлях», «Сивий музикант», «Зніми, фотограф нас», «Два птахи» , а до альбому «Король Шапіто» увійшли зовсім нові та популярні, але пере аранжовані хіти Анатолія такі як «Шлягерок», «Король Шапіто», «Чекаю музу», «Балада про чайок», «Люба моя», «НЛО», «Друзі мої» та інші. За інформацією про придбання звертатися по телефонах (044) 449-12-53, 442-71-30.
Вересневі дні 2003 року принесли Народному артистові України Анатолію Матвійчуку приємну звістку — Спілка журналістів України нагородила його Всеукраїнською премією імені І. Франка за художньо-публіцистичну діяльність останніх років. Нагородження відбувалося на батьківщині класика в селі Нагуєвичі, що на Львівщині. У зверненні до журналістів Анатолій сказав:
— Не приховую, я дуже пишаюся цією премією Національної спілки журналістів. Приємно, що мої колишні колеги по перу оцінили мої творчі зусилля, які я нині прикладаю в дещо іншій площині. Набутий в журналістиці досвід допомагає мені і в музично-сценічній діяльності. Зокрема, я намагаюся не писати і не співати порожніх беззмістовних пісень. Прагну, щоб вони не просто розважали, а й несли в собі певний естетичний та інтелектуальний заряд. А деякі мої пісні я взагалі вважаю музичною публіцистикою. І, можливо, саме тому я сьогодні працюю в пісенній галузі, бо дуже хочу, щоб у мене з'явилося якомога більше послідовників. Від цього виграє вся наша культура.
Незабаром в українському телеефірі з'явиться новий відеокліп Анатолія Матвійчука на власну пісню «Чекаю музу» створений режисером Геннадієм Пономаренком на студії «Шок». Ті, хто переймається проблемою пошуку натхнення, можуть спробувати разом із Анатолієм пошукати свою музу, а також переконатися, що у наш час усе можливо — від віртуального стриптизу у виконанні занадто розкутої музи, до віртуальних трансформацій заклопотаного поета-невдахи у вдалого шоу-бізнесмена. Втім, як кажуть, краще один раз побачити!
Уже втретє прихильники творчості Анатолія Матвійчука зібралися на «Полустанку Любові». Ліричні пісні та вірші, що лунали в цей вечір зі сцени Національного Палацу «Україна», були переповнені любов'ю. І справа не тільки в тому, що дружину артиста звуть Любов'ю. Анатолій присягався в любові до матері, до публіки, до своєї країни… Чудовий оркестр, балет «Дельсарт» під керівництвом Олега Чорного та група циркових артистів допомагали співаку створювати настрій. Зал то завмирав, вслухаючись у кожне слово пісень «Два птахи», «Ключі від раю», «Сивий музикант», то заводився разом із «Королем шапіто» та «Жабою». А «Эта женщина» взагалі потонула в оплесках. До речі, хоча Анатолій мільйон разів і погрожував більше ніколи не співати своє славнозвісне «Що це було? — мабуть, НЛО...», цього разу він знову «здався», і пісня пролунала у виконанні соліста Матвійчука та хору глядачів його концерту. А з першими акордами пісні «Шлягерок» клоуни повели до танцю дітей, бабусь і навіть солідного вигляду чоловіків — словом, розваги пішли по повній програмі. У невеликих паузах артист спілкувався з публікою і приймав квіти... Під кінець концерту він уже став просити своїх прихильниць: «Давайте я вас цілуватиму, а ви мене ні — я вже й так увесь в губній помаді!»
Творчість Анатолія Матвійчука є взірцевою у розумінні виключної ситуації в українській естраді, коли в одній творчій особистості нерозлучно з'єдналися, вивершуючи виконавську майстерність, поет і співак. Нещодавно в Київському Будинку вчителя при переповненому залі відбулася презентація книжки Анатолія Матвічука «Ноїв ковчег».
Важко сказати, яка складова переважає. Але безперечно, що пан Анатолій чи не єдиний виконавець, котрий будучи народним артистом України, може полонити слухацьку залу не лише словом, яке звучить у пісні, а й традиційним декламуванням тих віршів (а не пісенних, панове, текстів), які він озвучує своїм голосом і авторською музикою. Не дивно, що Матвійчук здобув величезну популярність, запорукою якої була, є, і, сподіваюся, буде творча неповторність, в якій талант слова доповнює хист виконавця, а співак, як ніхто інший, здатен емоційно передати думку поета.