поезії

П О П С А

Здригнулись —
І впали згори небеса.
Життя наше нині суцільна попса.
Нудотно-п'янка
І солодко-зваблива
Тече вона, ніби загусла олива,
По радіохвилях, по телеекранах,
Лягає бальзамом на струпах і ранах.
Попса заповзає
У ніздрі і вуха,
Нехай начувається той, хто не слуха.
Назавжди приречений ти
До відстою,
Якщо не захочеш дружити з попсою.
І, схоже, що так обертаються справи —
Попса вже не тільки музична забава,
У теленовинах крутою юрбою
Тусуються гордо попсові герої.
Тут фотомоделі й тузи Мельпомени,
Спортсмени, політики і бізнесмени.
Менти і маніяки злочинці й повії,
Всміхаються, наче б то втілені мрії,
Ідуть тріумфально, а десь зверхотури
Летять їм під ноги зелені купюри.
І плеще у захваті благоговіння
Попсою попсоване покоління.
Будь проклята ти,
Знавісніла епоха,
За те, що так вміло випещуєш лоха
І крутиш,
Не знаючи меж і кордонів,
Попсові рулетки
Своїх лохотронів…
Мій Боже,
Поглянь з висоти і спаси —
Мій човник
Пливе в океані попси.
Та тільки
Байдужо мовчать небеса.
А раптом і їх
Отруїла попса?!

 

АТЛАНТИ

Є здавна на землі такі герої,
Що значно вищі за гірські хребти.
Вони тримають небо над собою,
Байдужі до людської суєти.

На їх руках натомлених і дужих
Лежить жаданий сяючий тягар.
Всі їх слова – не для сердець байдужих,
Всі їх пісні – не для пустих нездар.

Хтось дорікає  — що в тім за потреба, —
Стовбичити, підперши небеса,
Кому потрібне це високе небо
І вся його дратуюча краса.

Чого ці зорі недосяжні варті,
Якщо не вип‘єш їх і не з‘їси,
Не вкрадеш їх, не закладеш в ломбарді,
Не купиш, а тим більш, не продаси.

Пліткують шахраї і душогуби,
Висока знать і  заздрісні раби
Як їм  збагнути, що шепочуть  губи,
Чому страждає серце щодоби?!

А той, хто має вуха – хай почує,
Чому живі ще Віра і Краса.
Бо тільки та земля чогось вартує,
Де є кому тримати небеса.

 

CЕРЦЕ

Снилось мені,
Що не маючи сил,
Я у руках своє серце носив.

Капала кров,
Мов червоне вино,
І на долонях тремтіло воно.

Я то ішов,
То спинявся на мить
І простягав його людям:
— Візьміть!-

Ось воно, серце,
Пекуче, мов жар,
В нім моє щастя,
Мій смуток і жаль.

В ньому
І гордість моя, і вина,
І неповторна земна таїна.

Бачите –
Сам перед вами стою,
Я вам за безцінь його віддаю.

Людоньки. Люди! Безликі людці!!!
Гляньте –
У мене ж не камінь в руці!

Що ж ви сахаєтесь,
Як від чуми,
Вічно байдужі, сліпі і німі.

Вже ж моє серце із рук випада,
А розіб‘ється — то буде біда!

Бризнуть уламки його по траві —
Стану і я безсердечний,
Як ви.

Схожий на всіх,
Що згубили серця,
Житиму я неживий
До кінця.               

 

МЕЖА

У кожного із нас своя межа:
Можливостей, терпіння,
І свободи.
У кожного є правила й чесноти,
Які йому підказує Душа.

Та білий світ прекрасний лиш здаля,
А зблизька вгледиш охоронні вежі.
Влаштовані так люди і земля,
Що всюди тільки межі, межі, межі…

Ми всі живем за правилом Межі
Вся наша суть — то ширми і бар‘єри,
Залізні клітки, кам‘яні вольєри
Кордони і державні рубежі.

Ми в‘язні нам нав‘язаних ідей,
Раби страшних умовностей і планів,
Заручники вождів і хижих кланів,
І забобонів, і дурних вістей.

О, мій земний, мій бідолашний люд,
Поділений на племена і раси,
В кармічнім колі злочинів-спокут!
Розіпнутий у просторі і часі

Ми стоїмо з тобою на межі,
Забувши про останню обережність.
А в кожнім з нас — загублена безмежність.
Свята Безмежність Вічної Душі.

 

МУЗИКА

Для когось музика — нектар
Краплина насолоди,
Для когось музика — товар,
Що не виходить з моди.

Для когось музика — то ніж,
Який лікує рани,
Для когось музика — гашиш
І порція дурману.

Для когось музика — це сон,
І свіжий подих бризу,
Для когось музика — це фон,
Додаток до стриптизу.

Для когось музика — це зміст,
Покликання і мука,
Для когось — просто шум і свист,
І дратівливі звуки.

Для когось музика — зима,
Для когось — сад розквітлий,
Для когось музика — пітьма,
Але для когось — світло!

Вона — матерія тонка,
Та так і має бути —
У кожнім музика така,
Яку він здатний чути.

 

ПРАВДА

Правда буває різною:
Радісною і сумною,
Часом криштально-чистою,
Але ніколи — брудною.

Правда буває рідною,
Вистражданою і клятою,
Гнаною всюди і бідною,
Але ніколи — багатою.

Правда буває крихітною,
Тихою а чи відважною,
Інколи — дуже вигідною,
Але ніколи продажною.

Правда буває щирою,
Грішною ачи святою,
Але завжди вона — з Вірою,
Або хоча б з добротою.

Правду не треба питати,
Чи це насправді вона?
Правд у людей багато,
Але насправді — одна!

 

СКОЛІОЗ

Є на світі страшний сколіоз —
Сколіоз підлабузницьких поз.
Сколіоз жалюгідних хребтів,
Що вражає сестер і братів.

Ця хвороба страшніше чуми,
Бо від неї страждаємо ми -
Вона зковує будь-який рух
І вражає не тіло, а дух.

Страшно жити посеред калік,
Де ніхто розпрямлятись не звик,
Де не терплять прямої ходи,
Де осанка — ознака біди.

Тут за рівність незкорених спин
Існував лише вирок один —
Темна сила важкої руки,
Що ламала й трощила кістки.

Скільки їх — перебитих хребтів,
Нерозкритих яскравих світів,
Скільки їх — нерозкрилених мрій,
Що зламались у тузі своїй.

Плачу я й від безсилля стогну,
Але спини своєї не гну,
І затиснувши гордість в руці,
Я молюсь, щоб тримали хребці.

Вірю я, все минеться колись!
Тільки як від біди вберегтись,
Де, мій Боже, нам ліки знайти,
Від хвороб, що згинають хребти?

 

СТРАХ

Чим далі ми відходимо від Бога,
Від розуміння Шляху і Мети,
Тим більше озираємось убого,
Не в змозі власний страх перемогти.

Ми загубились в просторі і часі,
І дивлячись на себе в дзеркала,
Ми бачимо розгублені гримаси,
Позбавлені надії і тепла.

Нам страшно аж до холоду на скронях,
Невіглаством припертим до стіни,
Ми в порох світ розтерли на долонях,
А на сумлінні — жодної вини.

Ми молимось і б‘єм поклони тупо,
Не знаючи розкаяння і сліз,
Та душі наші — наче шкаралупи,
З яких поцупив Дух лукавий біс.

Хтось в героїн тікає, хтось у владу,
Що більше доза, то страшніше гріх,
Але жорстока дійсність, як розплата,
А в ній все менше радощів і втіх.

Глобальний страх, мов стиснута пружина,
І вже лягає палець на курок,
Все важче, важче стримувати джина,
Що грає в мозку інфернальний рок.

Та є одне для страху найстрашніше:
Невідворотна мить на тій межі,
Коли приходить предковічна тиша,
Як музика очищення душі.

Лише тоді — просвітлено і ніжно,
Позбувшись тіла й переживши смерть,
Душа заплаче звільнено і втішно,
Кайдани страху викинувши геть.