преса

Інтерв‘ю для Просвіти

Чи замислювалися ви над тим, що у різних сферах життя час тече по різному. Для прикладу візьмемо хоча б популярну музику. Тут навіть десятиліття виглядає, як ціла епоха: адже протягом лише одного року спалахують і гаснуть чимало зірочок, народжуються і вмирають сотні пісень. Як легко загубитися і залишитись непоміченим в цьому хаосі!

Анатолій Матвійчук Але все це так виглядає лише на перший погляд, а насправді тут панують свої суворі закони. І той, хто добре знає їх — не метушиться, не виблискує і не палахкотить, а роками випромінює чисте і рівне світло. Хоча, наш сьогодняшній співрозмовник зовсім не вважає себе зіркою, скоріше одним із атлантів, котрі тримають на собі мерехтливе зоряне небо.

Наш сьогодняшній співрозмовник — Народний артист України Анатолій Матвійчук.

У вашій особистості вдало поєднуються різні творчі амплуа: поет, композитор, співак. У якому б порядку ви самі розташували в собі ці риси?

— Дивно, але я не зміг би так точно розкласти себе на складові. Мабуть, ближче усього мені англійський термін «artist», адже «art» означає мистецтво. А мистецтво — річ ірраціональна, навіть непотрібна з точки зору банальної логіки. Воно не стільки відповідає на питання, скільки ставить їх перед людиною. Та й апелює не до розуму, а скоріше до серця. Тому я займаюся всім тим, що покликане торкати душу, примушувати реагувати її в різному діапазоні — від веселої радості до гіркої печалі. Що ж до засобів, то я маю можливость робити це — за допомогою слова, мелодії, інтонації, жесту, гармонії…А оскільки пісня — найдемократичніший і найуніверсальніший засіб передачі думок і почуттів насьогодні, то абсолютно інтуїтивно ще в юності я вибрав саме її.

Напевне, саме Вам, як нікому іншому, вдасться охарактеризувати стан сучасної української пісні. Адже те, що відбувається, схоже на якийсь духовний апокаліпсис…

— Кожне нове покоління, котре виходить на лаштунки буття, заявляє про себе по-своєму, головним чином починаючи із заперечення усього того, що було створено раніше. Це своєрідна заявка на право мати свій голос. У відносно стабільні часи і в стабільних розвинених країнах цей процес досить безболісний для суспільства, але тільки не у нас, адже ми вражені абсолютно усіма хворобами вільного світу, якими останній вже давно перехворів, виробивши імунітет… Мені довелося бувати в багатьох країнах світу, але в жодній я не бачив такої відвертої нелюбові і неповаги до свого власної культури. Якщо подивитись на пісню як на своєрідне дзеркало дійсності, то в ній чітко відзеркалюється строкатість, абсурдність, беззмістовність і аморальність нашого життя. Це виглядає як жахлива змова проти усього того, що є основою. У всі часи в основі творчості лежали професіоналізм, пошук ідеалу, зображення найкращих якостей і почуттів людини. Сьогодні, здається, все навпаки. Принаймні, таке враження з‘являється після перегляду багатьох нинішніх фільмів, музичних телевізійних чи радіо програм. Почуття і відносини зводяться у кращому випадку до трьох-чотирьох банальних і заскорузлих штампів. А в молодіжній музиці просто панує кричуща безграмотність і дилетантизм. Майже ніхто поняття не має про елементарну естетику, гармонію, техніку римування в текстах пісень. Сьогодні у цій сфері працює все менше професіоналів, все підкорене не художнім, а комерційним законам шоу-бізнесу. Головне якомога швидше запам‘ятатися публіці епатажем, незвичною поведінкою, несподіваним виглядом. Що ж до змісту, то нам дають зрозуміти сьогодні, що його навіть не варто шукати. В епоху абсурду виглядати пристойним і розумним — це просто самогубство. Щоб привернути увагу треба в кращом разі натякнути на зміну сексуальної орієнтації, а краще взагалі оголосити себе збоченцем. Діє принцип «цукерка ніщо — головне фантик». Кричуща форма знищує останні залишки здорового глузду і мені дивно, що ніхто досі не б‘є на сполох. Гине традиція. Якщо і надалі телевізійна політика нашої держави буде такою, то вже наступне покоління забуде, як звучить нормальна українська пісня. Тому, коли я хочу, заспокоїти душу, очиститися, я слухаю народні пісні, або потрясаючішедеври — «Два кольори», «Черемшину», «Пісню про рушничок» і насолоджуюся віршами, мелодією українським духом, котрий буквально випромінюють ці твори. Гадаю, мало що збережеться в пам‘яті нащадків із того, що так активно продукується і прокручується сьогодні на радіо і ТБ. У піснях немає реалій нашого часу, немає проблем, турбот, немає болю і надій, немає душі народу. Так… один чортополох.

Ви вже торкнулися тих пісень, які суголосні вашій душі, а з чого беруть початок Ваші пісні, з яких джерел?

— Як не дивно, в загальному плані із пісень шістдесятих років, скільки там було потрясаючих мелодій і сюжетів! Мої батьки часто збиралися разом із друзями на вечірки, ті приносили нові платівки, співали під гітару, під баян. До того ж моя мама знала безліч частівок і приспівок. А в моїй дитячій пам‘яті все чудово відклалося. Я й зараз можу легко з десяток пісень пригадати з початку до кінця. А якщо говорити про поетів, які наклали відбиток на мою пісенну творчість, то це, напевне, Бернс, Війон, Євтушенко, Симоненко. А найбільше — Висоцький з його сюжетним драматизмом нервовою оголеністю. Адже що таке пісня — невеличка історія життя, розказана за три-чотири хвилини, яка потім стає частинкою тебе самого, а ще — надбанням багатьох тисяч людей.

І при всьому тому, Ви починали як співак веселих неприкаяних пісень, схожих на куплети частівок чи народних наспівів. Згадати хоча б Ваші «НЛО» , «Дим-димок над хатою». Потім була лірико-громадянська тема «Чорний кінь», «Запорожці», «Мандрівний журавель» і нарешті пронизливо-болісна філософія — «Матінка- Вовчиця», «Сивий музикант», «Зніми фотограф нас»… Що на черзі — в'їдливий сарказм людини, яка все розуміє, бачить, відчуває, але може лише те, що може? У деяких ваших речах, таких як «Жаба», «Король шапіто… проглядається новий психологічний стан…

— Який до речі, дуже зрозумілий людям. У мене вдома, скажімо, назбиралася вже ціла експозиція різноманітних жаб від маленьких іграшок завбільшки з палець, до великих композицій. З останньої я дуже тішусь, мені подарували її лікарі інституту Шалімова — дві великі зелені жаби злилися в поцілунку… Кажуть, що в моїй одноіменній пісні схоплена суть української натури, принаймні одна із її негативних сторін. Ви розумієте, про що я. А взагалі — то мені нецікаво залишатися одноманітним, я розвиваюся змінююсь і хочеться, щоб мої пісні змінювалися разом зі мною.

До речі, про боротьбу за місце під сонцем. Наскільки вона актуальна для вас. Взагалі, що важливіше в нинішньому контексті для творчої особистості — талант, розкрутка, зв‘язки. І наскільки усе це має взагалі відношення до мистецтва…

— Останній акцент дуже точний. Молодий, але дуже заповзятливий український шоу-бізнес прагнув би, щоб слово «мистецтво» взагалі зникло з ужитку. Вже є певні результати такої підміни. Так на сучасному сленгу пісня не що інше, як просто «трек», нову групу чи виконавця іменують безликим словом «проект», звучання пісні по ТБ чи по радіо це просто «ротація». А популярний ведучий радіо-програм — не що інше, як «бренд-войс». Зверніть увагу, яка суха і безлика термінологія. В шоу-бізнесі нікого не цікавить про що пісні, яка ти людина. Щоб розкрутитися, треба якомога глибше заховати власну суть і навигадувати про себе з три короби дурниць. Важливо також, з ким «тусуєшся», хто стоїть за тобою, якого маєш спонсора. При наявності всіх згаданих складових ти потрапляєш до обойми модних виконавців. Тебе починають прокручувати, щоб заробити на тобі гроші. Можливі варіанти — або спонсор одразу викладає за тебе кругленьку суму певним структурам, або вони самі роблять з тебе «мавпу», котру потім возять по країні, заробляючи на тобі гроші. Причому в другому варіанті «мавпа» повинна бути не дуже талановита, але слухняна, аби можна було її контролювати. Якщо «мавпа» починає втрачати покірність і занадто багато на себе брати, то є багато способів, щоб приборкати її — можна покарати фінансово, вилучити з ефіру, викинути на вулицю, навіть убити… І такі випадки досить часто трапляються у світовому шоу-бізнесі, хоча це і не афішується. У кращому випадку повідомляється, що «зірка» загинула від катастрофи чи передозування наротиків. «Мавпи» — в чиєму б шоу-бізнесі вони не експлуатувалися — повинні бути натурами порочними і глибоко залежними. Хтось сидить на голці, хтось є сексуальним маніаком, а хтось просто шаленіє від мрії про великі гроші. Це той крючок, який глибоко заганяється вам під шкіру. І вирвати його можна тільки з нутрощами… Але то зворотній бік медалі, тіньова сторона, а зі сцени все виглядає захоплююче і звабливо. Скільки юних душ тремтить від однієї лише надії закласти свою душу кому завгодно за одну лише мить перед сяючими прожекторами і шаленіючою юрбою. Скільки вже на моєму віку було таких метеликів-одноденок, що спалахнули і згоріли, скільки живе між нами тих, хто був розкручений цинічними продюсерами до рівня «мавпи», а через деякий час безжально викинутий з обойми. І байдуже, що це зламані долі, ушкоджена психіка, психічна травма на все життя — машина працює на повну потужність і черга стоїть аж до обрію. Я гадаю, що на більшості програм, які сьогодні адресуються молодіжній аудиторії, можна вільно ставити, як на цигарках, тавро «обрежно: це шкідливо для вашого здоров‘я!».

Мені пощастило — я починав у ті часи, коли естрада ще була до певної міри мистецтвом. Тоді рахувалися з освіченою публікою, прислухалися до думки професійних критиків. Сьогодні вважається, що публіці можна нав'язати аби що — варто лише добре пробомбардувати глядача телеефірами. Але людей не обдуриш — вони у більшості розуміють, хто є «розкрученим», а хто справжнім.

Ваші «Полустанки Любові» запам‘яталися публіці своєю задушевністю і ностальгічним сумом за чимось справжнім і чистим, якого так не вистачає в сьогоденні. Давайте пофантазуємо: якби ви мали можливісь запросити на свій концерт відомих людей сьогодення — на кому ви зупинили б свій вибір?

— Усіх талановитих людей, котрі шукають в усьому змісту та гармонії і не втрачають надію на те, що в цій країні можна збутися, здійснити свої заповітні мрії. Мені б дуже хотілося, щоб після мого концерту люди виходили трохи добрішими. Щоб до їхнього життя повертався вищий смисл і зміст. Щоб попрощавшись зі мною, вони чекали на нові зустрічі, як на ковток чистого повітря. А я постараюся їх не розчарувати...

Чим, на Вашу думку, є пісня?

преса

Інтерв‘ю для Просвіти