Чим, на Вашу думку, є пісня?

твором мистецтва
атрибутом культури
способом самовираження
продуктом шоу-бізнесу
порожнім звуком

результати



 

 

 

 

 

публіцистика

ЧУДОВА РІЧ — ЖИТЕЙСЬКІ ЗАБОБОНИ, КОЛИ ЗА НИМИ МУДРОСТИ ЗАКОНИ!

Як не крути, а ми з вами матеріалісти. Бо так нас училив школі. Запевняли, що ми царі природи і господарі власної долі. Переконували, що все у світі зрозуміло, як двічі по два,і в реальному житті немає місця для всілякої містики, чортівні,чудес, казкових див та усіляких забобонів. І ми майже повірилиу це, переставши дослухатися голосу власної душі, яка, час відчасу, ні-ні та й нашіптувала нам про таємний зв‘язок не пов‘язаних між собою на перший погляд речей.

Анатолій МатвійчукДо певного часу я і сам не був виключенням з цього ряду, доки в шістнадцять років не зустрівся з однією розумною людиною, якої сьогодні вже немає на білому світі. Але забути її не зможу ніколи, тому що ця старенька бабуся за десять хвилин спілкування взяла та й розказала мені, Фомі-невіруючому, усю мою майбутню долю.

Крім багатьох цікавих подробиць, вона, зокрема, сказала, що моє щасливе число — двійка, а також усі ті, що дають у сумі число два. Ось так і живу тепер із цим щасливим забобоном все своє життя.

Звичайно ж, скептики знижуть плечима, мовляв, усе це байки, попросять фактів, котрі, як відомо, уперта річ. Що ж, будь-ласка.

Саме в другому місяці 2000 (!) року в моєму житті сталосяте, що має статися в житті творчої людини, якщо вона вперто йде до своєї мети. Іде, спотикаючись і падаючи, набиваючи гулідосвіду, долаючи трясовину зневіри і тенети пессимізму. І коли,здається більше немає сили боротися за свою долю, щось клацає на лічильнику часу і починають відбуватися дивовижні речі.

Чим, скажіть, пояснити, що саме 11 лютого (!) в моїй квартирі пролунав дзвоник і мене сповістили телеграмою про присвоєння мені звання Народного артиста України? А хіба можна назвати випадковим збігом обставин, що при визначенні дати проведення бенефісу «Полустанок Любові 2» в Національному палаці «Україна» вільним у графіку залишався лише один день - 29 лютого! Але особливе здивування на вас чекатиме, коли ви дізнаєтесь, що перший «Полустанок Любові» також відбувся саме цього ж дня, але рівно чотири роки тому, А якщо ще додати, що саме цього дня моя матуся святкує свій день народження, то коментарі будуть зайвими!

І хоча дехто переконував мене, що підготувати такий грандіозний концерт за десять днів, вирішивши цілу низку творчих, організаційних, фінансових проблем — це просто нереально, десь у глибині душі я вірив у те, що все буде добре. Доля сама підказала час і місце зустрічі. Саме доля вивела мене на тих людей, співпрацю з якими ще вчора не можна було передбачити, але котрі, врешті-решт, за якимось невідомими законами включилися у той вир подій, що закручувався у моїй уяві.

Я не знаю, що переконало маестро Василя Вовкуна — талановитого режисера-постановника багатьох нетрадиційних акцій взятися за моє шоу — мабуть, шалений блиск в моїх очах. Не можу і досі збагнути, чому так легко і невимушено художник та сценограф Володимир Фурик знайшов правильне рішення з декораціями і практично без примірки зробив мені такі чудові сценічні костюми? А як швидко зорієнтувався в моєму репертуарі львівський балет «Життя»?!

Про акторів, які майже без репетицій — з листа — зіграли всю партитуру мого сценарію — можна говорити тільки із захватом.Чого варті Богдан Бенюк і Тамара Яценко, Ірина Дорошенко і Володимир Нечипоренко, Василь Мазур та Анатолій Гнатюк!

І молоді також вписалися в цей зоряний ансамбль, не порушивши гармонії — Костянтин Гросман та Сергій Улашев, Асія Ахат і Аліна Острополець. А ще ж була талановита і прекрасна масовка — студенти Киіївського театрального інституту, коледжа естрадного і циркового мистецтва, воїни полкупочесної варти КВО. І звичайно ж, хлопці із світлової фірми «Феєрія», які після концерту викручували на собі мокрі від поту сорочки...

Озираючись назад, відсапуючись і аналізуючи пережите, ми з моєю дружиною (моїм вірним і героїчним продюсером) можемо сказати з упевненістю — ніщо справжнє сьогодні не дається без надзвичайних, надлюдських зусилль. Але все, що зроблене завелінням серця і душі стає частинкою історії. Залишаться за лаштунками куліс всі проблеми і нервові стреси, а на екрані телевізора все виглядатиме святково і невимушено, як і має бути на справжньому бенефісі. До речі, ще трохи попутньої містики — адже прем‘єрний показ бенефісу «Полустанок Любові 2» відбувся 8 березня у День жіночого свята. Підсумуйте цифру дня і число місяця — що у вас вийде? Знову двійка? Отож і я про це!

Ну й наостанок ще про один телефонний дзвінок: зателефонували з однієї популярної газети і спитали, як я ставлюся до почесних звань? Чи, мовляв, не час їх відмінити взагалі. Привели, як приклад, нісенітницю — «народний артист Америки Майкл Джексон».

Що я міг сказати на це. Ну, по-перше, ще занадто свіжа для мене ця новина, щоб я міг зневажливо поставитися до неї. Бо зання для мене, насамперед, висока відповідальність за мою працю. По друге, одразу ж промайнула думка про те, що комусь таки заважають ці, справді державні відзнаки, на тлі всіляких комерційних рейтингів, де все давно продається і купується. І по-третє, не хотілося б змішувати грішне з праведним: наше мистецтво із їхнім шоу-бізнесом. Люди самі розберуться, хто чого вартий. Адже у кожного на плечах своя голова, котра,як відомо, не тільки для краси. В ній час від часу мусять народжуватися мудрі думки відносно того, що все в цьому світіне так просто, як часом здається, і що інколи краще триматисястарих забобонів, аніж нових віянь...